Після школи вибір був свідомим — вступив на акторський факультет Київського театрального інституту імені Карпенка-Карого, в майстерню заслуженої артистки України В. Зимньої. Творити почав ще раніше, але тільки у вузі відчув, що ця потреба душі може знайти застосування. На останньому курсі, коли довелося писати музику до дипломного спектаклю «Купальські забави», зрозумів: захоплення серйозне. Такому висновку сприяло й спілкування з композитором О. Левицьким, котрий підтримував добрим словом, порадою. Відчув Олександр, хоча й не одразу,— доведеться все починати спочатку.
На той час уже став лауреатом міжнародного конкурсу читців імені Яхонтова в Ленінграді. Але якщо чимось займатися — то професійно: це його життєве кредо. Вступив на композиторське відділення Київської консерваторії імені Чайковського по класу професора Л. Колодуба.
Сьогодні в доробку Олександра Жилінського є симфонія, ораторія для симфонічного оркестру, хору та читця «Золоті ворота» за поемою Л. Горлача, мюзикл «Пісні Славути» за п’єсою І. Афанасьєва, музика до театральних і телевізійних спектаклів, камерні твори, обробки народних пісень, хорові композиції, естрадні пісні.
Власне, про останній жанр варто поговорити докладніше, оскільки він став для композитора найулюбленішим. Ось де реалізувалися всі природні та набуті з досвідом якості: тонкий ліризм, артистичність, комунікабельність, схильність до гумору.
Пісня — то невеличка п’єса зі своєю драматургією, пристрастями, змістовим наповненням, де за три-чотири хвилини, здається, спливає ціле життя. Тому, творячи її, завжди сподіваєшся подарувати людям маленьке диво. Особливо, якщо в тобі живуть композитор, актор і співак одночасно. Тож у піснях Олександра легкість та доступність часто поєднуються з філософською глибиною. І все це позначене гарним смаком. Є речі, де проглядає українська інтонаційно-ладова основа («Купальські забави», «Дума про Співаченька», «Чорний біль», «Ґаздиня», «Пущу віночок»). А то раптом захочеться композитору вишуканості французького шансону — і тоді з’являються зовсім інші — «Чорна кава», «Париж», «Я тебе ображаю», «То є шарм», «Дистанція». Воістину нікуди не втечеш від нашого бурхливого сьогодення — от і пишуться пісні-замальовки «Привіт, Аркадію!», «Блюз громадянина», «Черга».
Звичайно ж, слід надати належне також і майстерності поетів. Раніше, коли тільки починав писати, підбирав вірші у збірках Д. Луценка, В. Забаштанського, Є. Межелайтіса, А. Дементьєва. Зараз «творить» у повному розумінні цього слова разом із О. Кононенком, Ю. Рибчинським, І. Афанасьєвим, Ю. Мельничуком, А. Гарцманом. Хоча не обмежувався б цим колом, якби вибір був ширшим: адже кожний поет дарує разом із віршем своє дихання, часточку особистості.
Щодо виконавців, то його пісні співали або продовжують виконувати Н. Рожкова, М. Караченцов, В. Толкунова, В. Білоножко, І. Грей, Л. та В. Анісимови.
Довелося нещодавно згадати й про акторські здібності. Щоправда не на сцені, а на запису платівки відомої рок-опери Г. Татарченка та Ю. Рибчинського «Біла ворона». Арія Карла VII — чи не найрельєфніша серед усіх партій, зокрема тих, які виконували московські зірки О. Малінін, М. Караченцов, Т. Гвердцителі. (До речі, либонь уперше в житті спостерігаю композиторську солідарність — коли один митець допомагає іншому,— і при цьому ніяких амбіцій!). Може, саме за легкий, позбавлений «комплексів геніальності» характер і поважають друзі. Знають, що на його допомогу можна розраховувати, тому й самі завжди приходять, коли є потреба. Відкрию таємницю: працівники міського Управління внутрішніх справ Києва, де Олександр Жилінський вже 14 років працює начальником клубу, називають його не інакше, як «наш Урмас Ott», і справді, лише за останній час у його вітальні побували В. Білоножко, і. Демарін, і. Шведова, Л. Михайленко, В. Бистряков, Л. та В. Анісимови, поети Ю. Рогоза, С. Галябарда, а також автор цих рядків.
Але цим коло професійних уподобань Олександра не обмежується. Скажімо, в минулому році композитор захопився юними виконавцями — навіть став музичним керівником Першого українського фестивалю дітей-інвалідів «Повір у себе», що проходив у Одесі. Зараз тісно співпрацює з творчою групою телепрограми «Фант-лото «Надія», пропонуючи нові твори або виступаючи як член журі…
Чи все склалося як хотілося, як мріялося? У відповідь на це запитання композитор злегка посміхається — і я розумію його без слів: скаржитися не вміє, про погане говорити не любить, а секретів щодо майбутнього принципово не відкриває,— поживемо, мовляв, побачимо. Єдине, про що повідав із гумором,— що почуває себе в гарній формі, хоча на спорт уже давно не вистачає часу (а був же колись кандидатом у майстри з волейболу!). Що стосується «надійного тилу» — тут також усе склалося: дружина Наталя — мистецтвознавець («Маю вдома власного критика», жартує), двійко синів — Артем та Кирило. Вчить усього, що вміє сам, але не тисне на них. Адже впевнений: людина сама обирає свій шлях…
Анатолій Матвійчук
Comments are closed.